ДУША НАРОДУ БРИНИТЬ У СЛОВІ

Мова – це наша національна ознака,
в мові – наша культура,
сутність нашої свідомості.
                                            Іван Огієнко

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування», – писав Панас Мирний.

Українська мова й писемність – це здобуток культури і духовної діяльності українського народу. В ній і мудрість віків, і пам’ять народу, і щирість душі.

9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Свято встановлено в 1997 році, коли Президент України на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

За православним календарем – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з Преподобного Нестора-Літописця і починається писемна українська мова.

Якою була функціонально перша українсько-руська літературна мова? Звідки вона прийшла? Які були в ній стилі і яка була між ними відмінність? Ви знайдете відповіді на ці питання в підручнику В. М. Русанівського «Історія української літературної мови» [8]. Далі довідаєтесь, як старослов’янська мова, що нею починалася українсько-руська писемність, поступово перетворюється в староукраїнську і дістанете відповідь на таке непросте запитання: чому староросійська літературна мова, яка живилася тими ж джерелами, що й старослов’янська, утвердилася як літературна, а староукраїнська занепала. Висвітлюються тут і початки зародження нової української літературної мови, і боротьба за розширення її функціональних меж у XX ст.